За офорт я правив ціну.
Догоджаючи мені,
син художника картину
тінню совав по стіні.
Він від роду кучерявий,
попід носом зріс пушок.
Поряд мліє юна пава
в квак стривожених кишок.
Торгуватися я майстер,
є такий у мене хист.
На офорті чорні айстри.
Юна пава крутить хвіст.
У халепу вона скочить,
бо залишу її я.
Не заплющує хай очі,
як питають: Ти чия?
Тінь чорніє в перший вугіль,
а із опіку стіни
я тягну на себе смуги
від начальної ціни.
Син художника – невдаха,
не лабазник він – поет.
Чорні айстри – пір’я птаха
на стеблинах сигарет.
Юна пава квака пузом.
Співчуваю я, а Чорт
заганяє кулю в лузу,
ціну править за офорт.
