А я вже тут.
Хоч я і не хотів у руки брати зброю й йти на брата.
Але прийшлося. Винудили убивати.
Паперу жмут
Прислала дівчинка. Бажа перемагати...
І чоловічок олівцем із автоматом.
Напевне, я.
Нам кажуть, бог на боці правди, з нами.
Та в чому він тоді? У матері з сльозами,
Що сина проводжа на убиття?
Чи у тому, що смерті іншому бажа не лиш словами,
А зробить це моїми та руками?!
Невже завжди було таким життя?
А знала б ти,
Як боляче дивитись їм у очі,
Як в нього і у мене серденько тріпоче
Завжди.
І кожен раз, і кожну проклятущу мить
Синдромно тремтять руки і душа болить...
Ну, все. Пора іти.
Та знай, себе отут я нізащо не втрачу!
Шкода, тебе ніколи не побачу.
