Ти кохаєш її, вона іншого любить,
А той ще когось... Може, і це без кінця.
Так любов між людьми недолюблена блудить,
Розбиваючи щастя й тендітні серця.
Скільки горя і мук від простого кохання,
А життя переверне, як вітром скирту,
Погостює й чкурне, підморгне на прощання,
І не клич його вже, воно в іншім саду.
Як його зберегти? Де його заховати,
Щоб ніхто не знайшов і не вкрав уночі?
Вже б рушницю купив, бо не можеш більш спати,
Стережеш кожну мить від кохання ключі.
Якось довго стояв на сторожі, з обіду
В свою скриню заглянув і враз обімлів:
Із-під варти втекло, не залишивши й сліду,
Без кохання тепер ти навік овдовів.
І чи знайдеш його, чи не варто шукати?
Може, там йому краще, ніж в скрині твоїй?
Хай летить в інший край, буде що пригадати,
Десь нове відшукай і від нього хмелій.