І тут я влипла. Сильно. Надовго. Точно.
Вже було́ десь про граблі, які треба минати,
Але раптом ті очі напроти в порожній кімнаті.
Ну як тут не здатись? Не закохатись?
І тут я зависла. Мовчки. Раптово. Смішно.
Треба видати книжку про те, як проходити мимо
І писати про те, як не пишеться, коли нема рими,
А без нього ніяк чи то в літо, чи у холодні зими.
І тут я попала. Пропала. Змарніла. В'яну.
Бо чекати піввічності того дзвінка просто нестерпно
Думати, як ми могли б зараз дивитись кіно
Але то все дурниці.
Дурня.
Тобі ж всеодно.