по забутому небесному шляху
кілька діб лишалося пройти
щоб не пропустити і знайти
змученого гІнця у гріху
чи хотілося іти ти не спитав
не спитала й правда, бо німа
уночі по темному проклав
а я обірвала, бо нема
сили вщерть, а подих забива
сльози сохнуть, гусне кров
і все...
на шляху не виросте трава
ти не бійся, вітер донесе
звістку про забуті небеса
про жагу, про спрагу і про страх
тільки не кричи, бо там роса
я зникаю з нею на вустах
