Прокляв він Бога за своїх дітей,
І всіх живих прокляв, бо ті живії,
Ненавистю любов зрівнялась до вошей,
Ніщо не закує обірвані вже жили.
Йому хоча б одне вороже вирвать серце,
Заїсти присмак болі від зболених утрат,
Нащо йому свічки, ножа встромили в ребра
Іуди і сволоти, що правлять у верхах.
Ті виродки сховались за "НЕ УБИЙ" Господнє,
Ґвалтують і калічать невинних і дітей,
Грабують всіх довкола і ворогам підносять
Данину кров‘ю скроплену для зрадницьких ідей.
Прокляв він Бога і прокляв він Матір,
Та хто суддя йому в його ж таки словах,
Не я, це точно, бо так само бачу,
Як люди гинуть і страждають від нещасть.
Бач в чому справа, Господи, не бачать Твою кару,
Забулися, що влада від сатани завжди,
Що Ти дав волю всім творити, що бажають,
А суд Твій справедливий буде лишень в кінці.
Тому немає віри, бо очі бачать згубне,
Ненависть заповзає (гадюка) до грудей,
То що ж? Хай робить справу, яку собі надумав,
Він також вільний в вчинках, як і отой юдей.