Скільки не бачились уже, півроку? Якщо точно, то 5 місяців і 20 днів. Я
чекаю. Чекаю, коли нарешті сяду в потяг і споглядатиму краєвиди, що
ведуть до тебе. начувана, що ти став популярним, навіть попсовим. Разом з
тобою мільйони і всі вони щасливі. Ти знаєш, зі мною не тисячі і навіть
не сотні. Десятки, але теж загалом щасливі. Я змінилась, перечитала
купу літератури, порівняла дещо з тобою, спланувала купу нового, але
часу на нашу зустріч поки нема. Я працюю. Як і мріяли, я обожнюю свою
роботу і все, що з нею пов*язано. Так хочеться пройтися вуличками
спогадів, мовчки поговорити з тобою, поділитися захватом і
пасіонарністю. Це стан уже рідний для мене. Стан спокою, натхнення та
нестримного щастя. Скажи, чому чим старше я, тим далі ти? Чому
несправедливо так розділені ролі, розміщені люди, міста і полюси? Чому я
так сумую восени?
Ти пробач, я приїду, я не забуваю по тебе і думаю
щогодини. Як жаль, що від думок ти не стаєш ближчим, як жаль, що від
спогадів лише тяжче. Ми разом лише на фото. Ти, як завжди виглядаєш
вічно і серйозно, я посміхаюсь і насолоджуюсь митями, бо дні з тобою
такі короткі, та дні з тобою такі щасливі. Чуєш, я повернусь. Одного
разу я залишусь назавжди. Просто дочекайся мене і прийми як тоді, коли
мені було 14, а за твоїми сильними плечами вже були віки.
Я навічно до тебе прив*язана. Мій Львів
ID:
535314
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.11.2014 13:09:46
© дата внесення змiн: 07.11.2014 13:09:46
автор: Паперова Думка
Вкажіть причину вашої скарги
|