Розбитими дорогами по внутрішніх світах
На тім же місці сотий раз натрапив знов на цвях.
Світились фари в темноті – яскраві лампочки.
Не бачив я, як пали з неба мої зірочки.
А хто ж ті цвяхи розкидав мені і всім на зло?
А, так, я сам оте кидав, а також бите скло.
Свій розпач гострим засипав, кидав ті колючки,
Щоб хтось також страждав, й не бачив, як падуть зірки.
«А чо їм в щасті тут літать, коли у смуті я?
Сюди колючку покладу, а там залишу цвях…
Нехай колеса всі проб’ють, та не візьмуть моє…»
А зірка з неба падає і з мене сі сміє.
Так ось, собі ж зіпсув’ши шлях, стирчу я між степів,
І розумію вже, й кажу: «Я того не хотів».
Вдивляюсь в небо – там вже хмари – ватні подушки.
Було ж, та скло я розсипав, як падали зірки.
Так от, дивіться в розпачі у гладь нічних небес,
А не кидайте колякі́в для чиїхось колес.
І, як би душу не длубли́ ті чорні черв’ячки,
Дивіться добре, бо впадуть і ваші зірочки.
10.11.14
Класний вірш! Висновок сам напросився: не підкладай комусь колючки, бо сам на них станеш... Ну, а ці слова " і з мене сі сміє " це типова вимова народу з заходу України. І у нас так говорять. Це розвеселило
Avsian відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та так)
просто хотів підкреслити оцей контекст насмішки над такими діями, тож і зробив, щоб смішно було)
Ну, а ці слова " і з мене сі сміє " це типова вимова народу з заходу України. І у нас так говорять. Це розвеселило 
