Щодо гучних дзвінків :
Ми ховали дроти під грунт,
Віддавали останній фунт,
Щоби відчай наш зроговів.
Голос, вигрітий сонцем нив,
Лиш думками в мені грішив.
Цей знебарвлений частокіл,
Ділить простір на тридцять два,
Небо ввечері, мов хурма…
День був добрим, але згорів.
І дроти, наче хробаки,
Лише множились від сокир.
Я стартую та не біжу.
Бо злякається «коун-лоук»,
Пурхне в тінь до міцних гілок,
І я стану не треба «шу».
Голосіть так, щоб кожен чув!
Хто у темряві закоцюб.
Відбувається перехід –
Пішоходами від авто,
В мій замислений коридор,
Хтось «вчалапає», мимохіть.
І я вигадаю любов,
Щоби тішитися з розмов.
Ну, а що не дають дзвінки ?
… Забувати, але не рук!
Грати джаз, коли – сакс, мундштук,
Мають лише оті думки.
Я чекав цього двадцять літ,
А отримав – банок на літр.
Цілувати у телефон,
Застосовуючи слова…
Ще не кидай мене, стривай ..!
Хто зі мною розділить льон ?
На тканину і на метал –
Не наважився, не спитав.
Мне кажется, или ты начал писать какой-то дермонтин? (Картинки этой не хватает). Не твое. Последний стоящий, как по мне, про "американцев с соседних сел".
Лаундж відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Со стороны виднее. Мое мировоззрение немного изменилось. И как близкая форма стиха пришла вот такая немного искаженная секстина. Но она своеобразная здесь.
Спасибо тебе за отзыв.