Піднімаюся на гору,
лантух мне мені плече.
Тінь чужу тягну... потвору,
сонце в опіки пече.
Я украв у Пана скарбу.
Може в гроші, може в сміх
взяв від неба синю фарбу
і солому жовту стріх.
Пан щербатий грав на дудку,
з мого горя животів,
мав гіркого меду грудку
і руно моїх вітрів.
Мав і досить... Звідси вільний
я над стрічкою ріки
на дві фарби пензля вийму
до руки.
