|
3 (продовження)
- Ти уяви, я його шукаю, а він лежить на дні сумки, - щебетала Галя, застібаючи на ходу одежу. Зошит для неї наробив трохи проблем, бо шукати його вже допомагали дві прибиральниці. Таня ніби й чула і не чула, вона мовчки перебирала в голові свій план дій: повчити на завтра уроки, допомогти мамі на городі, а ще сьогодні серіал по телевізору, а ще Сашко…
- Галю, ти до завтрашнього виступу готова? – поцікавилася у однокласниці, - бо я ще переживаю за танець. Галя мала дуже гарний голос, її спів любила вся школа, бувало, що на вечорах відпочинку вона співала з хлопцями з вокально-інструментального ансамблю. Дівчина теж підготувала на завтра дві пісні. А Таня на урочистій частині вечора має бути ведучою і має в одній із пар танцювати вальс.
- Я думаю, що буде все добре, адже такої цікавої програми ще не було ні в одного класу. – А ти скажи, Сашко до тебе серйозно, чи так, аби лиш позалицятися?
- Галю, не піднімай тої теми, якщо він мене провів два рази, то це ж не означає, що у нас якісь серйозні стосунки, - засміялася Таня. Тут її сміх став ще дужчим: за Галею з розпростертими крилами біг індик. Його привабила червона куртка дівчини. Замітивши це, Галя з криком: «Я боюся-я !» заскочила до сусідського двору і з брязкотом закрила за собою калитку. Індик зрозумів, що дівча його обмануло, набундючився і став ходити перед замкненим входом у двір. Господиня того двору, почувши шум, вибігла на ганок. Зрозумівши всю ситуацію, вона забрала свого бешкетника, а дівчата сміючись, побігли далі.
- То що, Тань, скажеш за Коваленка? – це було прізвище Саші, а Галинка ніяк не могла вгамуватися.
- Обов’язково, як тільки ти мені розкажеш про свої походеньки до клубу. – Галя вже заходила у свій двір і не хотіла говорити на задану однокласницею тему, а тому обрубала її запитання своїм. Таня чула, що Галинка і ще дві дівчини з їхнього класу ходили на дискотеку в сусіднє село, а там чергував наряд міліції і всіх, кому не було 18 років, відправляли додому. Тоді дівчата домовилися не розповідати нікому про свої пригоди, але звісно, так часто буває – інформація втекла.
Таня зайшла у двір. На порозі мама взувала туфлі на високих підборах.
- Ти вже є? Які оцінки?
- «П’ять» з контрольної з російської мови.
- А ще? – мама допитувалася усілякі шкільні подробиці. Таня не дуже ділилася з мамою шкільними справами. Мама була постійно в школі, а тому часто знала ще більше новин як вона сама.
– Я іду на політзаняття, а ти поїж і виполеш на городі пару рядочків гороху. На вечерю я зварила борщ, а ти ще посмаж блинчиків. Тато приїде о сьомій. – Ніна Олександрівна стала спішити, бо до початку політзаняття залишалося мало часу, а запізнюватися, це було не в її правилах. Хоча… душею їй хотілося побути з дочкою, разом пообідати, розпитати про такі-сякі справи. Ніна Олександрівна бачила, що Таня дорослішає. Це видно було не тільки по її фігурі: в дівчини гарно вимальовувались обриси талії, вона витягнулася і для її віку виглядала трошки старшою. В дочки мінялися погляди на життя, дружила вона в класі по-справжньому лише з однією дівчинкою – Олесею, а про інших казала, що вони не вміють берегти таємниць і у них дружба лиш для того, щоб можна було списати контрольну. Ніну Олександрівну турбувало ще одне питання: дружба Сашка Коваленка з Танею, але поговорити з дочкою відверто на цю тему ніяк не вдавалося: Таня трошки червоніла і всю розмову переводила в жарт: «Ну, подумаєш, проводив! Йому хотілося розказати про те скільки в нього кроликів і які породи. Я про це вже й забула!» Хлопець займався розведенням кроликів і дуже любив цю справу. Та Ніна Олександрівна бачила, що це не зовсім так.
До початку політзаняття залишилося три хвилини, Ніна Олександрівна зайшла до класу, де вже зібралися майже всі педагоги їхньої школи. Тут працювало більше двох десятків учителів, школа була десятирічка, учнів – майже три сотні. Шкільне приміщення було великим і світлим, його не так давно збудували, тому що для такого села як Бистричі потрібно було розширювати навчальну площу. У село приїжджали і поселялися багато сімей. Тут дійсно була перспектива: великий Будинок культури, щойно збудована амбулаторія, магазини, а керівництво місцевого колгоспу обіцяло побудувати сучасний дитячий садок. І це все за якихось десять-дванадцять кілометрів від обласного центру, сполучення з яким було дуже зручним: раз за разом ходив автобус, а через село пролягала ще й залізниця, послуги якої були досить дешевими.
Політзаняття почалося з виступу парторгу школи. Після офіційної частини Петро Олексійович почав делікатно розповідати про те, що в школі є ще вчителі, які досі не є членами партії. Ніна Олександрівна, знала, що її мають в тому ж числі, але була спокійною: вона завжди в житті мала свою позицію і, в разі потреби, завжди могла її відстояти. Її думки відійшли від таких важливих розмов, вона подумала про чоловіка Миколу, який мав з хвилини на хвилину приїхати з роботи. Оце вони вже там наговоряться з Танею. Ніна Олександрівна завжди дочку називала – «татова доця». Можливо це звучало з нотками ревнощів, але все таки і з любов’ю. Вона раділа, що у батька і дочки були такі гарні стосунки. Микола мав жартівливу натуру, він був позитивною людиною, але основне те, що у нього були «золоті руки». На що б він не глянув, то вмів зробити. Тані передалась його творча душа і запал до творчої роботи. Вона любила підійти до батька тихенько, щоб він не чув, в той час, коли в руках горіла якась робота. І в цей час Микола співав, він співав завжди, коли його поглинала якась справа. Тихо, для себе він любив співати:
«Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду...»
Ще тоді Таня не придавала тим словам ніякої ваги, а згодом, коли подорослішала, вона зрозуміла, що дитинство в батька було не з легких…
Далі буде...
http://viriny.in.ua/index.php
ID:
495717
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.04.2014 15:58:44
© дата внесення змiн: 29.04.2014 19:39:01
автор: irinag
Вкажіть причину вашої скарги
|
ЧУДОВЕ ОПОВІДАННЯ.
