Спасибі Господу,що дав мені життя,
Таке барвисте і таке прекрасне,
Що йду по ньому я без каяття,
Туди, де сонце, тепле, ніжне, ясне.
Спасибі сонечку, що день мені дає,
Спасибі, що той день не був даремним,
Спасибі тій зозулі, що кує,
Тим чарам радості й любові незбагненним.
Спасибі батькові за мудрість бджоляра,
А мед солодкий, ой, приходить важко,
За ту стежину до маленького села,
Куди лечу на крилах, наче пташка.
Спасибі матері за вічний оптимізм,
За твердість духу, як скала Франкова,
За той “ Кобзарик” вічний на столі,
За мудрість сказаного не на вітер слова.
Спасибі тим, хто вчив мене життю,
І не іти по ньому манівцями,
Хіба ж я знаю, чи я добре йду,
Та все ж іду, я не одна, я з вами.
Спасибі всім, я низько вам вклонюсь,
За вас усіх я Богу помолюсь.
Який чудовий твір! Ми звикли частіше просити, а не дякувати, а перш за все необхідно буди вдячними за те, що маємо і Ви ще раз про це нагадали нам всім
дочка бджоляра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Наталю,за такий людяний і душевний відгук
Так щиро,по справжньому,по українськи!!! 
Який чудовий твір! Ми звикли частіше просити, а не дякувати, а перш за все необхідно буди вдячними за те, що маємо і Ви ще раз про це нагадали нам всім 
