Дні - сірі, як Гендальф до Морії,
мені би - зими на усі роки.
Мені би небо - насмішливе, зоряне,
чорне, як борода Локі.
Мені би замість весни і сонця -
вітру злого і Варга в плеєрі.
Мені би не спати, зовсім-зовсім -
ловлячи тишу, писати з нею.
Мені би просто йти, не спиняючись,
вперед, туди, де на небі похмурім
хмари застигли шрифтом Брайля чи
небеса передчувають бурю.
Просто повільно йти, розумієш?
Нести у кишенях вірші про зиму,
щоб єдині супутники - буревії
крокували поряд незримо.
І я би ніколи не спинився,
стоптавши усі чоботи світу...
Я мав би плащ з опалого листя
і люльку, набиту вітром...
Забувши про все, продавши душу,
ночами співаючи у трактирах,
доки вогонь чоботи сушить,
ну, а вино -
віру.
