Їх було небагато. Щоб кількість постала перед вашими очима більш конкретно, можете уявити три зведені до купи шкільні класи, в кожному з яких трішки більше, ніж 30 учнів. Отака ось купка людей, що ось-ось починають жити, мають певні ідеали в своєму недовгому, але вже такому по-своєму яскравому житті. Плани, майбутнє, здійсненні та нездійсненні мрії. Я знала, що їх було трішки більше, ніж сто. Але не уявляла їх облич.
Проте наш світ стає дедалі тіснішим, часом навіть дивуєшся, а як ми всі помістились на такому клаптику землі? Гуляючи столичним містом іноді помічаєш вже знайомі обличчя, можна зустріти у віддаленому куточку міста далекого однокласника, а у одному із сотень вагонів метро – родича чи сусіда. Так і в цьому випадку: їх просто неможливо не пропустити через себе, оминути їхнє життя, як ми оминаємо випадкових перехожих. Один з них був активістом-екологом. В далекому ще 2010 році він захищав парк Горького від вирубки. Я пізнала його з розмови з другом. Інший був фермером, шалено любив три речі: свою землю, сім’ю і справедливість. А один з них був глухим. Так, так, глухим, але він був призером Параолімпійських ігор, надзвичайно позитивною і життєрадісною людиною. Він багато друзів та щире серце,віддане своїй країні. Є серед них і будівельники, вчителі та журналісти. Кожен з них – людина з великої літери, для якої основними цінностями завжди були їхня Країна та Сім’я. майже в кожного були діти, в декількох – навіть четверо! Ще про одного дізналась я у театрі. Він працював там світло оператором. Нам сказали про це його колеги і попросили вшанувати хвилиною мовчання…
Їх було трішки більше, ніж сто. Тепер вони – Небесна Сотня.
Не шукайте героїв в книжках та фільмах, озирніться: можливо, один з них знаходиться поруч з вами? Слухайте і людей, і ви пізнаєте героїв, такими, як вони є…
