ЄДНІСТЬ ПАРОХІЯЛЬНИХ СПІЛЬНОТ
У ПОСЛАННЯХ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Стан парохіяльної спільноти у часи Андрея Шептицького
1. 1. Проблема світськості у парохіяльних спільнотах
1. 2. Відновлення життя у Церкві
Розділ 2. Єднання парохіяльної спільноти
2.1. Важливість єднання
2.2. Основа єдності
Вступ
У останніх своїх інтерв’ю колишній глава УГКЦ Любомир Гузар наголошував на першоважливості внутрішньої єдності нашої Церкви . Нинішній глава греко-католиків Святослав Шевчук теж неодноразово говорив, що якщо раніше Церковні очільники більше працювали над визнання Церкви у світі, то тепер важливішим є збереження внутрішньої єдності Церкви . Оскільки УГКЦ складається з парохіяльних громад, то питання їх внутрішньої єдності у їх середині є важливою та актуальною.
За словами о. ректора УКУ Бориса Гудзяка проблема суспільства полягає у недовірі один до одного, що не тільки, породжує страх виявляти християнську позицію, а й унеможливлює розвиток суспільства загалом. Тому вважає, що оскільки Церква є найбільш об’єднавчою суспільною інституцією, з’єднання вірних у ній стане найбільшим духовним суспільним оздоровленням .
Воля народу до єднання бажала бути кращою і за часів нашого Учителя Церкви Андрея Шептицького . Але Митрополиту Андрею вдалося укріпити вірних вірою, зміцнити парохіяльні спільноти. Досвід своєї продуктивної праці Владика Андрей залишив нам у своїх багатьох посланнях.
Для написання даної цієї роботи було використано два послання Андрея Шептицького з даної запропонованої тематики, які написані на початку та в кінці міжвоєнного періоду в умовах розбудови парохіальних спільнот грекоГреко-католицької Католицької Церкви . У даній цій дослідницькій роботі проаналізовано роботи авторів, які вивчали думки Андрея Шептицького з даного питання церковної парохіяльної єдності.
Ця дослідницька робота ставить за мету:
1. на основі послань Андрея Шептицького окреслити шляхи внутрішнього єднання церковної спільноти
2. прогледіти основу міцності Церковної громади, віднайти методи запобігання роздорів у середині Церкви;
3. запропонувати практичні дії та методи для зміцнення єдності парохіяльної спільноти та її продуктивнішого життя;
Життя Митрополита наскрізь просякнуте Божим Словом. Для Митрополита питання єдності вірних є питанням любові, а братерське милосердя – джерело об’єднання всіх Церков. Покликаючись на Одвічні Істини Владика говорить глибинно, дає актуальні, понад часові відповіді. Тому твори видатного душ пастиря дають суттєві підстави довіряти вивчати їх зміст та пропонувати на їх основі спостереження і поради для сучасного українського суспільствау.
РОЗДІЛ 1
СТАН ПАРОХІЯЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ В ЧИСИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
1. 1. Проблема світськості у парохіяльних спільнотах
Слід розуміти, що в часи життя і творчості Андрея Шептицького самостійна, незалежна спільнота УГКЦ була справою майбутнього. Доводилося прикладати чимало зусиль для її розбудови.
Нестабільний стан суспільства, постійне передчуття катаклізмів, радикальні постійні радикальні потрясіння на початку XX ст. давали свій відбиток на Церкву як основну інституцію народу. Російська імперія неодноразово виявляла претензії на землі Галичини, недобрим оком дивлячись на присутність на цих теренах вірних католиків східного обряду .
Після йосифіністських реформ освіти греко греко-католицьке духовенство стало піонером українського відродження. Священики активно працювали на селі формуючи інфраструктуру масового народовського руху. Вони організували товариство тверезості, читальні, кооперативи та інші добровільні об’єднання, брали участь у політичній діяльності як виборчі агітатори, були представниками усіх рівнів влади .
Уже на початку XX ст., вкладаючи стільки енергії у національний рух, що Церква кінець кінцем опинилася в небезпечному становищі: – вона стала діяти, і її стали розглядати як інструмент світського руху. Церква почала втрачати самобутність. Утворилася велика прогалина у виконанні духовних обов’язків, у служінні Богу. На думку Івана-Павла Химки Ппарохіяльна спільнота ставала все слабшою .
Станіславівський єпископ Юліан Сас-Куїловський у 1899 р. змушений був закликати своє духовенство до порядку, наказуючи йому займатися проповідуванням євангеліяє, а не організацією читалень . Його послідовник Митрополит Шептицький, зробив те саме, у 1902 р., закликаючи священників утримуватися від участі в будь-яких політичних чварах і присвятити себе своєму покликанню .
Андрей Шептицький, вирішуючи цю проблему, проповідував справжню суть парохіяльного єднання.
1. 2. Відновлення життя у Церкві
Перша світова війна і повоєнне лихоліття боляче вдарило по очолюваній Митрополитом Церкві в Галичині . Сам Митрополит після війни був увязненийув’язнений та депортований (1923-1924). Довгі роки світової й національно-визвольної війни в Галичині, крім воєнних втрат матеріального, людського й суспільного характеру, завдали виликихвеликих збитків церковинимцерковним і духовним інституціям. То ж треба було їх негайно відновити, щоб не припиняти нормального життя народу в Церкві .
Попри все встановлення конкордату між Апостольською СтоллицеюСтолицею і Польщею 10 лютого 1925 року принесло чимало користей УГКЦ в новій окупаційні займанщині. Було забезпечено право на свободу організації, праці. Духовнеих служіння українців-католиків були було поставлені поставлено на канонічну правну площину. Запевнено вільний від оподаткування ужиток церков, інститутів та монастирів. Українська Церква в т. зв. Панській Польщі мала широкі можливості в галузі шкільництва і релігійного виховання . В такому сприятливому періоді було важливо встигнути зміцнити парохіяльну спільноту.
Митрополитові Андрею в період міжвоєнної Поальщі належала визначальна роль. Після арешту й заслання в Росію (1914-1917) Митрополит вовернувсяповернувся до Львова 10 вересня 1917 р. Увійшов до складу Української Національної Ради, виступив на захист державного суверенітету України, за що був інтернований поляками у своїх покоях (1918-1919). Шептицький гучно виступив за мирне злагодження суспільних конфліктів, проти терору насильства ОУН. Він продовжує патронувати талановитих митців, засновує друкарню «Біблос». Проголосив заснування Львівської богословської академії, заснував молодіжні організації, зокрема Молодь Христові та Український католицький союз. Відновив спільноти монастерівмонастирів, разом з братом уклав Типікон для монахів Сстудійського уставу. Шептицькому вдалося відновити функціонування Церковних спільнот, розширити поле діяльності Греко- Католицької Церкви .
В рік написання першого досліджуваного послання, а саме 1928 р., Шептицький розуміючи важливість церковної науки, у важких умовах, заснував Богословську Академію.
1938 року відбувся апогей акції крайнього зденаціоналізування православного населення Холмщини й Підляшшя . Використовуючи неприсутність православних, через евакуацію Російськихми військами, Польща загарбала церковні й земельні посілості православної, а колись давніше УГКЦ Греко-Католицької Церкви на Холмщині й Підляшші. Поляки забрали 150 церков,. Аа 190 підірвали або спалили при риданні і плачі на очах у місцевого поунійно-православного населення. 2 серпня 1938 р. Митрополит Андрей Шептицький виступив із своїм відомим посланням в обороні православних . У цей рік було написане досліджуване нами друге послання.
2 РОЗДІЛ
АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬИЙ ПРО ЄДНАННЯ ПАРОХІЯЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ
2.1. Важливість єднання
У посланні до духовенства та вірних Митрополит насамперед закликає до єдності та порозуміння: «Пишу ось се посланнє, щоб порозумітися з вами… щодо роботи, якої треба би усім нам разом узятися… бодай до первісного стану привести ту нашу бідну єпархію» . Через увесь величезний доробок писаного слова Митрополита прокладається першоважливість порозуміння у спільноті, як надважливої спільнотно-будівничої справи. Митрополит наголошує на поєднанні зусиль духовенства та парафіян, що уможливить розбудову єпархії.
Митрополит Андрей наголошував, що любов до Церкви – - це перша і найважливіша частина любові до ближнього та до Господа, відтак саме у Церкві людина здатна мати повноту любові. Для Кир Андрея любов до Церкви кожного її члена є дуже важливою, адже Владика розглядає світ зв’язаний між собою, складений з взаємо залежностей всього що в ньому відбувається. Тому, на думку Митрополита, особливо любов до Церкви, як до частини цілої цілості, спільноти, не є чимось відірваним. Тому для Митрополита Церква – це єдність з ближнім та всесвітній екуменізм водночас. Так само, про єдність парохіяльної спільноти Митрополит Андрей говорить не з якихось часових вимог чи вузького рецепту вирішення разової проблеми, а неначе з точки зору вічності. Тому єднання навколо парохії є дуже важливим і несе надземний характер.
Дослідник о. Ігор Гриньох зауважує, що Митрополит Андрей розглядав єдність парафіян як Божу справу, без якої не мислиться спасіння. Вимогою розбудови парафіяльної спільноти є особисте переродження, навернення, усвідомлення цілості людства .
Щоб з’єднати ціле людство у Христі, необхідна сильна й глибока, спрямована на вселенськість, особиста єдність парохіянина з вірними у Христі. Парохіяльну єдність Митрополит в’яже з Вселенською єдністю Церкви, що виникає як наслідок першої. Дух цілості, повноти й завершеного мислення постійно супроводить усе думання Митрополита. Єдність людей між собою, єдність Церкви і єдність Церков – це дар із неба, дар якого закликає Митрополит, випрошувати у своїх молитвах.
о.Отець Ігор Гриньох вважає, що через усю канву митрополичих послань проходить певне розуміння унікальності парохіяльних спільнот УГКЦ, яка зберегла в собі вселенську віру, візантійсько-слов’янський обряд та українську народність, а тому має унікальну місію. Науковець переконаний, що внутрішня єдність є вельми важливою для об’єднання Вселенської Церкви, спільнота Шептицького є неначе цим містком між Сходом і Заходом, містком від якого залежить дуже багато. Науковець переконанийВін стверджує, що греко-католики насамперед можуть дати більше, ніж усі інші тому, що мають, до того передумови, що самі неначе з природи в’яжуть, єднають у собі творчі елементи структури Христової Церкви, і в цьому потрібно бачити покликання греко-католиків від Бога .
Митрополит вважав, що перед розумінням вселенського об’єднання Церков людину спершу зворушує любов до брата, що теж походить із невичерпного джерела Божої любові .
Злучення Церковної церковної громади відігравало важливу роль у громадському житті та у справах державності. Дослідник діяльності Митрополита Інна Поїздник вважає, що відсутність державності в час Андрея Шептицького, постійна визвольна боротьба стала підставою для сприйняття керівництва УГКЦ як окремої політичної сили . Інна Поїздник вважає, що попри часте відходження від суті християнської віри громадська активність парафіян дозволила зберегти власну національну ідентичність. А це в свою чергу сприяло поєднанню українського суспільства та Церкви .
Нарід тим сильніший, чим більше базується на науці Христа, адже іде до найбільшої мети, до Бога . І саме перебування в церковній спільноті дозволить кожному парафіянину зберегтися від спокус гріховного системного режиму, від тенет зла .
2.2. Основа єдності
За словами Андрея Шептицького, саме мир є передумовою справжнього християнського життя у єдності з Богом. Оскільки Церква є зібранням для зустрічі з Богом, Владика нагадує, що справжній мир є мир з іншими в Ісусі Христі.
Чим вищі цінності, навколо яких здійснюється об’єднання, тим воно духовно міцніше, часово тривкіше, ба більше, злука навколо Христа є вічною, вона сягає душі кожного члена Христового Тіла минулих, теперішніх та прийдешніх поколінь.
У посланні Андрея Шептицький звертається до духовенства з такими словами:.
«Єдність – то нічо інше, як дух Христовий, а його треба нам мати, бо ж у нім уся наша
сила; єдність є теж тою любов’ю, яку винні ми нашим вірним і якою зустрівати нам їх
треба у праці над ними. Навпаки ж, усе, що нас ділить, розлучає, не може ніяк бути
частю Христового Духа, бо не раз буде воно таки впрост супротивне йому» .
Бачимо божественне походження односердечного поєднання. Злучення осіб є природним, без нього не мислиться повноцінний розвиток людини. У єдності легше долати трудності, ставати ближчими між собою, простіше пізнавати себе та інших.
Пастор українського народу вживає євангельське – «Ми всі браття» (Мт. 23.8.), що вказує на нашу спільність, схожість, а тому необхідність гуртуватися між собою, дбати один про одного, адже ми браття в одвічному в Ісусі Христі.
Дух Христовий дає примирення прийняти іншого, відкинути свій егоїзм, а отже впізнати собі подібного, водночас унікального і об’єднатися з ним. Кир Андрей дає зрозуміти, що роздори та роз’єднання як зовнішнє конфесійне, так і внутрішньо парафіяльне від лукавого, а основа парафіяльної спільноти сам Ісус Христос. У розумінні Андрея Шептицького неможливо переоцінити значення Святого Причастя, у якому ми в єдності приймаємо самого Спасителя.
2.3. Примирення
Подібно до апостола Павла, Владика Андрей каже сам про себе:.
«уважав би за зраду справу Христової, коли задля яких принципів, що міняються
з дня на день, або квестій, які релігію не обходять, став я – борони Боже – коли
якою причиною незгоди або непорозуміння між ким-небудь із моїх вірних і мною» .
Андрей Шептицького впевнений, що людина покликана шукати вищих сенсів життя, ставати над буденними, марнотними суперечками. Він стверджує, що «чим більше і висше піднесемося понад те все, що переминає, тим і легше буде нам, священним, заховати між собою і з вірними ту єдність Духа у злуці мира. О якої так рішучо закликає нас святий Апостол Павло» . Таким чином Митрополит наголошує на першо-важливості, вищості ідеї спільнотного миру, примирення з іншим.
Як зауважує науковець Володимир Мокрий для Митрополита Андрея основною молитвою для побудови людський відносин є молитва Отче наш, а особливо важливим є п’яте прохання цієї молитви – дар «прощення винуватцям», без якого неможливий мир між людьми .
Митрополит Андрей вважає, що саме розуміння суті Христової Церкви допоможе уникнути внутрішніх чвар і роздорів у їй середині: «Немає двох Божих родин, собі чужих: є одна до якої всі належать або покликані належати. Є тільки одна Церква, яку Христос основував, за Його ж словами, на тому камені, яким є Петро» . Митрополит додає слова Символу Віри «Віримо в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву». По них, він вважає, пізнаємо правдиву Божу, зрозуміємо суть злуки вірних у Христовому Тілі. Соборність – «це наче знамена, прикмети і признаки, по яких пізнаємо Боже діло, найважливіше Боже діло для нашого спасення, яким є Христова Церква» .
Дослідник Ричард Тожецький пишезауважує, що Митрополит Андрей говорячи про об’єднання з’єднання Церков, але і акцентував на ролі унії в житті одиниць, підкреслював значення етичних етичних основ християнського життя, соціальних та культурних справ. В час війни Шептицький робив спроби примирити мельниківців і бандерівців. І все це робилося для віднови Церкви греко-католицького обряду й її ширення .
Отецьо. Ігор Гриньох підкреслює, що Митрополит Андрей не намагався нав’язати вірним своїх ідей про об’єднання Церков, але вважав за необхідне змінити духовність братів так, щоб вони самі від себе бажали з’єднання. Рух екуменізму ґрунтується на внутрішньому переконанні його потрібності. Такого переконання не буде у того хто не пережив особистого воз’єднання з іншим у парохіяльній спільноті.
Кир Андрей вбачає єдність спільноти ще й у спільній науці Вселенської Церкви так, що коли б тільки один проповідник через неувагу висловив в науці хоч би одне лише слово, суперечне тому, що вся церква Церква вважає за Богом об’явлену науку, така помилка у короткому часі була б зауважена і виправлена. Вірні також покликані пірнути у скарб Христової науки й розкрити в ньому до тепер не запримічену красу і велич .
Пастор українського народу вживає євангельське – «Ми всі браття» (Мт. 23.8.), що вказує на нашу спільність, схожість, а тому необхідність гуртуватися між собою, дбати один про одного, адже ми браття в одвічному в Ісусі Христі.
Василь Ленцик підкреслює любов Андрея Шептицького як будівничу основу Церкви. Автор переконаний, що Митрополит хоч і осуджував гріхи, але самих людей уважав своїми, не відкидав нікого, беззастережно приймав усіх. Владика Андрей 44 роки провадив свою паству в любові для об’єднання усіх під стяг Христа .
2.4. Справи з’єднання
Почати об’єднання, Митрополит пропонує, із сумлінного, по євангельськи виконаного, власного обов’язку. Щоденно якнайліпше і найсовісніше доводити почате до доброго кінця. Владика наче бореться із сьогоднішнім «то ся зробе», «най там буде, якось буде». Митрополит Андрей впевнений, що Господь дасть ласку тим хто з любов’ю відноситься до людей та сумлінно виконує обов’язки свого стану.
Сумлінна праця на своєму місці, постійне особисте вдосконалення і є та лепта служіння для загального добра. Щоразу Митрополит Андрей наполягає на систематичному стремлінні до кращого, вищого. Наполегливість за ласкою Божою приносить чисту совість й радість у служінні ближньому.
Митрополит вважає, що головне для духовенства «довести душі до спасіння вічного» . Цей шлях для Митрополита, також проходить через єдність у праці.
Церква є містичним Тілом Христа, об’єднанням неземним, але поряд з тим стоїть твердо на землі, тому конче необхідна праця в поті чола працювати й ладнати взаємини між собою, без чого не осягнути неба .
Владика Патарський Іван Хома пише, що велич Митрополита Андрея Шептицького у готовності до жертви за своє стадо, у намаганні прислухатися до кожної особи та спільноти, що дозволило Владиці не обходити осторонь жодну проблему спільноти чи то матеріальну чи культурну чи духовну .
Дослідник життя Андрея Шептицького о. Василь Лаба вважає, що уже по величезній кількості послань Митрополита стає зрозумілим місце спільноти у його житті. Владика Андрей як Цар Української Церкви ставив під ризик своє життя, все своє майно, не шкодував свого здоров’я, матеріальних ресурсів для святої ідеї – міць Церкви. Довголітній Архіпастир для своїх вірних залишив найголовніше – незламну віру, що згодом і зберегло Українську Церкву в період руїни . о.Отець Ігор Цар пише, що люди єдналися навколо Великого Митрополита, й «нема на земній кулі української родини, де б не шанували нашого Князя Церкви» .
Владика Володимир Ющак висвітлює ще одне звершення з життя Андрея Шептицького, яке варто наслідувати священству, а саме розбудову чіткої Церковної ієрархічності. Автор вважає, що перед війною греко-католицька спільнота була чітка у своїх ієрархічності, містила численних парафіян, була пристойно забезпечена матеріальною базою. Така дисципліна є необхідною для розбудови міцної, єдиної парохіяльної спільноти .
Отець. Стефан Батрух розглядає іще одну важливу складову спільнотної єдності – взаємо відповідальність. Заклик шукати того, що єднає Митрополит Андрей неодноразово вибачався за негідні вчинки своїх співбратів стосовно поляків чи євреїв, висловлював жаль за всю Церкву і її членів, що були причетні до злочинів. Така взаємо відповідальність дала обов’язок учням Митрополита не відступати у боротьбі за захист людської гідності. Так виростали такі відомі учні Митрополита як мученик Омелян Ковч .
Митрополит Андрей не міг спокійно дивитися на страждання свого народу, який розшматовувався між двома імперіями. Тому, Шептицький бажав, аби Церква активно втручалася у національні справи. Опікунство Церкви над національним рухом вагомо допомогло у важкі часи .
Ростислав Крамар у своїй статті висловлює переконання, що вагому роль у збережені єдності Церкви зіграв авторитет українського Мойсея. При чому неземна постать Владики зберегла віру Церкви як в час життя Князя Церкви так і після його фізичної смерті в період підпілля. Автор каже про сьогоднішню потребу таких духовних лідерів, які б як і славнозвісний Митрополит вирізнялися своєю святістю, дбайливістю й винятковістю .
Ростислав Крамар вважає, що в час важких випробувань, в період ворожого ставлення, всебічної дискредитації імені Митрополита, йому все більше додавався авторитет. Саме через вагомі справи і покірне несення важкого Хреста Митрополитом парохіяни рівнялися на нього, отримували чергову порцію снаги й натхнення. Від доброго пастиря Андрея Шептицького перехоплювало подих, парохіяни вбачали у ньому ореол святості. Молодшим вдалося перейняти розуміння містичного виміру Церкви, що і збудувало підвалини її міцності. Згодом у катакомбній Церкві духовенство берегтиме передсмертне пророцтво Митрополита про відродження сильної, вільної Церкви. Завдяки пророцтву з віри, надії вдалося зберегти християнську спільноту та у важких умовах зберегти спокій душі .
Митрополит Андрей звертав особливу увагу на любов у сім’ї, з якої починається так необхідна велика, гаряча, усилена любов до ближнього. Особливо єднає спільноту вірних спільна молитва та молитва один за одного . Митрополит Андрей пропагував живий зв'язок між вірними, не обмежуючись поверховим знанням, виражати єдність Церкви у практичну діяльність, допомагати ближнім при всяких трудностях .
Автор Василь Ленцик нагадує, що оскільки Церква є зібрання людей, то Андрей Шептицький працював у першу чергу над зміцненням стосунків між вірними. Науковець вважає, що у Митрополита був план у праці над збереженням єдності Христової Церкви. Спершу Андрей Шептицький наполегливо приготовлявся глибокими студіями сам. Згодом у тому самому напрямі бажав виховати цілий ряд ідейних співробітників, які були б однодушні з ним у братній любові, уміли б дати пастві істинну науку Христа. Вже у розумінні Вічної Правди Владика Андрей намагався працювати не покладаючи рук на благо своїх вірних .
Єдність парохіяльної спільноти не є якоюсь організаційною потребою, а обов’язковою вимогою Господа нашого Ісуса Христа. Митрополит Андрей все своє життя займався не політичним чи економічним життям , він проповідував головне – братню любов, особисте наверненням, з’єднання з Христом і у Христі. Все інше зроблене Владикою є наслідком зовнішнього вияву, формою впровадження Євангелії в життя.
Як пише Євген Небесняк: «жодна з Церковних світових спільнот не може похвалитися остаточним досягненням внутрішньо-церковної стабільності. Тож зрозумілим стає, що найперше слід було би шукати досягнення однодумності в нутрі власної Церковної Громади, а вже по досягненні її переключити всі свої зусилля для вирішення проблеми налагодження тривких, дружніх між церковних взаємовідносин. Саме таким і було екуменічне поступування Митрополита» . Отець о. Ігор Гриньох підтверджує, що Митрополит Андрей не займався мрійництвом, а тому наголошував що Вселенська єдністю можлива лише після досягнення довгого ряду дрібних порозумінь що починаються у парохіяльній спільноті .
2.5. Роль особи у єднанні парохіяльної спільноти
Митрополит зважає на унікальність особи та на індивідуальну роль кожного у Тілі Христовому, що збагачує спільноту вірних, творить єдність у різноманітті. «Єдність – це прикмета внутрішньої злуки поодиноких частин в одне тіло», вважає владика Андрей. Він дає чудовий приклад артистичної єдності, яка: «є причиною, що різні частини чи різні члени стоять до себе у зв’язку такої гармонії, що всі разом представляють чим таким у собі одним і таким відмеженим і відділеним від усього іншого, що на перший погляд в очі б’є та прикмета єдності, суцільності, злуки, відокремлення від усього іншого» .
Для Шептицького парохіяльна спільнота наче «брила золота» гармонійно з’єднана атомами так воєдино, що нелегко відділяється. Але ця брила не зі земного золота, а з якогось райського, небесного. А атоми цієї брили не всі однакові у цінності чи красі. Вони навіть поодинчо є вартісними і несхожі на інші хоч нерозривно злучені з ними.
Шептицький у своїх посланнях використовує чарівні образи, пише, що та золота брила з її особливими елементами «творить мистецький архітвір, такий що всі покоління світу будуть у тому архітворі будуть находити чим раз більші прикмети, будуть подивляти його будову, його лінії, заокруглення, його чар, його велич, не будуть взмозі надивитися на те чудо чудес» . Архіпастир мальовниче змальовує, що цей архітвір незвичайної краси і блиску, бо створений руками людей через руки Ісуса Христа: «У тому творі передовсім у кожній частинці, в кожному атомі є щось людське і щось Боже або – краще сказати – кожен атом є і Божим і людським, щось із Богочоловіка у кожній подробиці» .
Митрополит наголошує, що злука у Церкві може здійснюватися лише зі свободи волі її членів, вільного вибору особистостей. «Тоді, коли всі суспільності людей усякого роду, суспільності політичні, як держави, суспільності більш природні, як народи, нації, суспільності релігійні, суспільності політичних партій… суспільності поодиноких суспільних верств, як індійські касти, менше-більше всі і менше-більше в кожній справі спираються на засоби примусу, що в більшій чи меншій мірі волю одних накидає другим, хоча б тільки через утримування звичаїв, яких переступлення карають спільною реакцією цілої суспільності» .
Науковець Світлана Гуркіна наголошує, що будь-яка єднальна політична діяльність Митрополита Андрея робилася для спасіння душі довірених йому людей. Саме через призму цього потрібно дивитися на всякі об’єднавчі акти Кир Андрея, саме для того покликана єдність як така . Саме оОсобисте з’єднання в спільноту, особисте навернення є найважчою справою.
о.Отець Ігор Гриньох у посланнях Кир Андрея вбачає нову концепцію у праці над церковним єднанням: «Митрополит хоче вирвати нас усіх із становища глядачів, він хоче прищепити нам духовність творчих мислителів і співтворців людської історії. Оце та нова концепція Митрополита: розбудити в народові відомість свого покликання, надихнути його вірою і вказати йому на величну ідею, для якої варта й треба працювати» .
2.6. Таїнство парохіяльної спільноти
Автор послань, нагадує, що не йде мова про церкву матеріальну, побудовану з цегли чи каміння, а про духову, надприродну Божу будову, що складається з людських душ зі всіма їх добрими ділами християнського життя. Дивовижним таємничим чином Господь завжди кличе когось, хто підкріпить, надихне. Святий Дух у незвичайний спосіб приводить нових вірних, тих, які виконують свою роль на цій духовній ниві. Тому Вадика Андрей каже про Господа словами Святого Письма: «по всюди від краю до краю всього досягає й усім заорудує примило» .
Андрей Шептицький про Церкву говорить у таїнственності, незвичайності, містичності. Митрополит впевнений, що Члени Христового Тіла не тільки в часі видимі люди, що нас оточують, але і «у благодаті Христа Спасителя ми, хоча ще живемо на цьому світі, вже злучені з ними – святими в небі» . Митрополит говорить, що єдність усіх святих у Христі – це велика правда віри, має зв'язок з нашим життям: «Ми в Божій благодаті з ними творимо одне. Ми разом дітьми одної родини, ми їхніми, а вони нашими братами і сестрами» .
Як Господь з нами перебуває у відношенні любові, так і святі не байдужі до нас тепер. Владика Андрей пише: «А коли ми з ними зв’язані святими звязами Божої любові й Божої ласки, то й поміж собою й зо собою зв’язані вузлами, як брати як діти одної родини» . Така єдність є нашою силою:.
«Ця звязь дальше і глибше сягає, ніж воно може видаватися, бо якщо ми в дійсності
брати, то поміж нами усе неначе спільне: спільне добра, спільні терпіння, спільні надії,
спільна в будучині слава. Значить заслуги святих, їхні молитви є й нашими» .
Святі присутні з нами, вони допомагають нам, у них ми можемо просити заступництво як для себе, так і для інших. Архіпастир запевняє, що через єдність Церкви ми теж належимо до єдності всіх святих.
Андрей Шептицький пише, що спільнота в Дусі Церква немає умов , у ній єдність суто духовна, немає нічого матеріального. Вона навіть немає своєї мови, усі бесіди світу до неї належать. Вона в різних часах промовляє до різних людей. Спільнота во Христі стоїть понад обрядами, церемоніями.
ВИСНОВОК
Внутрішнє єднання церковної спільноти можливе при розумінні Церкви як Тіла Христового. А повнота єдності здійснюється при братній любові у Святому Причасті, що супроводжується внутрішньою переміною особи.
Основою єдності церковної спільноти є Одвічні Божі Істини, що під опікою Святого Духа виявляються між вірними. Живучи цими таїнствами вищих буттєвих сенсів вдається уникнути марнотних, руйнівних суперечок.
Андрей Шептицький жив Божим Словом, мав єдине бажання довести кожного до Ісуса Христа, намагався всіляко проявляти братню любов. Допомагаючи словом чи ділом Шептицький шукав точки дотику для примирення в освячуючій благодаті. Тому немає кращого об’єднавчого акту, ніж приклад власної святості.
За прикладом Владика для злучення вірних варто спільно пізнавати правдиву науку, будувати чітку впорядковану ієрархію, визначитися із спільними істинними духовними авторитетами найголовніше, про Волю Господа, про нашу віру, надію, любов. Митрополит бБув уважним до своїх парафіян, надавав їм впевненості, давав іншим відчуття потрібності. В єдності вірних вбачав спасіння своєї пастви. Розглядав християнську спільноту як любов до ближнього, як здійснення свого призначення, як з’єднатися з одвічним Логосом, з’єднанням з Творцем.
Митрополит зумів привити усвідомлення Божественності Церкви, важливість ролі кожного у об’єднанні навколо неї. Наголошував на неповторності осіоб,и з яких утворюється сукупний дієвий організм Тіла Христового. Андрей Шептицький зумів широко та глибоко подивиться на світ, змінити хибне уявлення про Церкву як політичне угрупування.
Владика Андрей наголошував, що найбільш духовним моментом у співжитті Церкви, а отже найбільш об’єднавчим є Святе Причастя та сповідь, . храмова та домашня молитва один за одного.
Із послань Андрея Шептицького стає зрозуміло, що парафіянин не може бути простим пасивним спостерігачем церковного життя парафії. Кожному вірному необхідно віднайти реалізацію власних здібностей в житті церковної громади. Аби зміцнити духовну єдність, необхідно творчо підійти до пошуку шляхів згуртування парафіян. Кожен повинен проявляти терпіння, взаємо пізнання, щирість і одвертість, готовність признатися у власних слабостях, провадити мирний діалог. Важливою є спільна праця, поза богослужбове спілкування, біблійні зібрання, бесіди із настоятелем, спільні паломництва, матеріальна підтримка і соціальна допомога, інша турбота над потребуючими, місіонерська діяльність членів громади, організація парафіяльної бібліотеки та ін.
Погляд Андрея Шептицького претендує бути фундаментом будівничої суспільної думки. Лише Христова Церква, навколо найвищого, здатна поєднати усіх якнайміцніше, адже стоїть понад суспільними і політичними групами. Без з’єднання парафіяльних вірних між собою неможливе усвідомлення Вселенської Соборної єдності Христової Церкви.
Науки Андрея Шептицького неможна розглядати поверхово, вона вимагає вивчення, дослідження та впровадження у життя.
Список використаної літератури
Джерела
1. Пасторське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних із закликом до єдності та солідарності. 1923 р., липня 12, Рим.
2. Пасторське послання Митрополита Андрея Про єдність Церкви.1938 р., січня 15, Львів.
Допоміжна література
3. Археєпископ Ігор Ісіченко Історія Христової Церкви в Україні Видання третє «Акта» 2008 С. 310-312.
4. о. Ігор Гриньох. Слуга Божий Андрей – благовісник єдності. Мюнхен 1961, с. – 110.
5. Світлана Гуркіна. Патріотизм – історична пам'ять – молодь // Церква, нація, держава Діяльність та спадщина Митрополита Андрея Шептицького (1865-1944) Матеріал міжнародної конференції у Кракові 25-26 листопада 2009 року під редакцією Анджея Романа Шептицького Вроцлав-Варшава 2011 с.225
6. Ростислав Крамар Пам'ять про Митрополита Андрея Шептицького як фактор ідентичності українських греко-католиків (друга половина XX ст.) // Церква, нація, держава Діяльність та спадщина Митрополита Андрея Шептицького (1865-1944) Матеріал міжнародної конференції у Кракові 25-26 листопада 2009 року під редакцією Анджея Романа Шептицького Вроцлав-Варшава 2011с.236
7. о. Василь Лаба Митрополит Андрей Шептицький Його життя і заслуги свічадо Люблин 1990 с.62.
8. Василь Ленцик Визначні постаті української Церкви: Митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосиф Сліпий Львів Свічадо 2001 с.298
9. Володи́мир Мо́крий – український науковець, політичний і громадський діяч з Польщі. Професор Ягеллонського університету (Краків, Польща).
10. о. Софрон Мудрий Нарис історії Церкви в Україні Видавництво оо. Василіян Рим-1995-Львів С. 358
11. о. Євген Небесняк Митрополит Андрей САЛВИД Рим-Львів 2003 с.329
12. Святе Письмо Хоменко
13. Ричард Тожецький Митрополит Андрей Шептицький // Ковчег Збірка статей з церковної історії Число 1. Львів 1993 с.118
14. Іван-Павло Химка Греко-католицька Церква і національне відродження у Галичині 1772-1918 // Ковчег Збірка статей з церковної історії Число 1. Львів 1993
15. о. Ігор Цар Чудесні дарунки від Митрополита Андрея. Видання друге (доповнене). Львів 2002 Вступне слово с. 3.
16. Ks. Stefan Batruch // Kościół, naród, państvo ziałalności Materiały międzynarodowej konferencji w Krakowie 25-26 listopada 2009 roku pod redakcja Andrzeja Romana Szptyckigo. Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka-Jeziorańskiego Fundacjaa Rodu Szeptyckich Wroclaw-Warszawa 2011 st. 271
17. Włodzimierz Mokry «Mądróść Boż» i «prawość chrześcijańka» w traktatach filozoficzno-religijnych metropolity Andrzeja Szeptyckiego // Kościół, naród, państvo ziałalności Materiały międzynarodowej konferencji w Krakowie 25-26 listopada 2009 roku pod redakcja Andrzeja Romana Szptyckigo. Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka-Jeziorańskiego Fundacjaa Rodu Szeptyckich Wroclaw-Warszawa 2011 st. 34
18. George J. Perejda, C.S.s.R. Apostle of Church unity Metropolitan Andrew Sheptytsky. Canada – 1960.
ID:
475079
Рубрика: Інше
дата надходження: 26.01.2014 12:48:49
© дата внесення змiн: 26.01.2014 12:49:50
автор: Андрій Дацків
Вкажіть причину вашої скарги
|
