Серце холодне мов лід
хтось казав - воно
сталеве.
Для когось вона - цілий
світ
для когось просто
королева.
Кожен день змагається з
болем. Так, наче в цьому
її шлях
що суджено у цьому світі
можна сказати лише по
очах.
Очі повні, зеленню налиті.
Як про неї слово
"благодать".
Листям їй зіниці оповиті..
Настрій змінювався в
день
разів по п'ять.
А снились чиїсь долі
де багато волі
у чистому полі
де немає болі.
Вранці прокидалася
губи покусані в кров.
І розуміла,
що це і є любов.
Любов до рідного,
того, що покинула,
іноді здається:
краще би загинула.
Стояла і дивилась у вікно
чужі обличча і дахи
будинків
мертві
та знаю: лиш чужі.
Це просто нерви
і осінь свій відбиток дає
знов
в цю ж пору і було
весілля з карлом
і батько-ярослав
востаннє обіймав
тоді я ще подумала: не
даром
карл на весіллі не
поцілував..
Лились меди і челядь
гомоніла
я розуміла лише слово-
два.
А потім іще рік отак
терпіла
не розуміючи людей..
Таке бува..
А потім вивчила, та не
пізнала щастя
розмови не про те, куди
летить душа моя
признатись собі в цьому не хотіла
і мріяла забуть рідне ім'я..
ім'я Русі
такої рідної, далекой
забутої, оплаканої
в ніч..
У сто ночей.
До неї прилетіть хоча б лелекой.
Чим журавлем курликать вдалечинь
це краще.
Вона тихо промовля.
Та що поробиш.
Вже ніяк інакше.
Така вже доля.
І вона моя.
