Я не знаю, про що писати, коли дощ малює по вікнах,
Коли я сиджу у кімнаті, не знаю, куди себе діти,
Коли метушиться мурашник, коли в небі сонця не видно,
Коли відлітають птахи, всередині якось огидно.
Такі, як я, годинами стежать, як вогонь палає,
Як вода тече, годинами стежать, і про все забувають.
І це не хвороба, це насолода ідеалом природи.
Тим, що лишилось незмінним всупереч людському роду.
