Як часто доля змінює шляхи,
Як часто змінює для кожного маршрути.
Ми повернутися не можем, як птахи,
Бо повернутися – напитися отрути.
Проходить час, у кожного своє життя,
У кожного з’являються свої проблеми,
З’являються нові бажання, відчуття,
Хоч бери й пиши про це поеми.
Міняється і погляд на життя,
Міняються бажання, інтереси,
Ми поринаємо в щоденне небуття,
І з часом змінюємо всі адреси.
Ми забуваємо про тих, хто з нами йшов,
Підтримував не раз, допомагав,
Про тих, що назавжди, і знов,
Просто слова свої, на вітер викидав.
Про тих, хто надихав, радів, любив,
Про тих, яких здавалось не забудем.
Які були частиною всіх наших див,
Ми в серці зберігати завжди будем.
Й можливо через енну кількість літ,
Зустрінемося десь ми на вокзалі,
Де серед тисячі людей, що їдуть в світ,
Побачимо знайомі нам деталі.
І так захочеться згадати ту добу,
Ті всі роки, що разом пережиті,
Та не наважиться ніхто із нас,
Бо всі ми залишились гордовиті.
Ніхто із нас не встане, не підійде,
Хоч у душі згадаєм теплоту,
Та вже ніхто так ніжно, дружньо не обійме
Лиш щиру посмішку, сховаєм в темноту.
Ви бережіть й цінуйте ближніх,
І пам’ятайте завжди їхню доброту,
Бо не зустрінете настільки справжніх,
Які підтримають в хвилину «золоту»
ID:
459965
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.11.2013 23:39:11
© дата внесення змiн: 11.11.2013 23:39:11
автор: AlesikOlesia
Вкажіть причину вашої скарги
|
