(уявна розмова з суїцидально-налаштованим юнаком)
Привіт, мій брате! Що ти там заліз
На той злощасний тріснутий карниз?
Кому і що довести хочеш ти
І так безславно із життя піти?
Чекай, ось я присяду біля тебе, -
Мені не страшно – щойно я із Неба.
Ніхто не потурбує, звісно, нас,
Та й ти нарешті маєш вільний час…
Напевно знаю, втрачена любов
Тебе примусила кидатись стрімголов…
Ти заявити на весь Світ хотів,
Який ти файний, як її любив!..
Мовчиш? Мовчи… і вислухай мене –
Можливо, що й депресія мине.
Я був, як ти – продукт своїх часів –
І жив, як жив. Займався, чим хотів.
У праці рівних не було мені –
Портрет висів поважно на стіні…
І одружився з тою, що любив,
З благословення радісних батьків.
Вже й дітки щебетали… Та не раз
З колегами я пив, і то – не квас…
А потім я кохання вимагав!
…Ось пригадай, коли ти дарував
Своїй дружині квіти польові?
Коли своїх дітей в садок відвів?
Чи, може, з прибиранням допоміг?
Ах, ти втомився й на канапі ліг…
На квіти в тебе грошей не було!?
То про яке ти «впарюєш» тепло?..
І чи не ти в скрутні для жінки дні
Топив в коханках розум і вині?
…Не огризайся. Я вже це пройшов
Й тоді вини своєї не знайшов.
Мені здавалось – всім даю урок,
У безвість роблячи в житті останній крок.
Повір мені. Я був такий самий,
І «звідти» лиш второпав, що дурний:
Ніхто не плаче – сльози напускні…
Тоді ось жити захотілося мені
Й довести дáрма згубленим життям,
Що вартий більшого!
Тож, вип’єм по сто грам –
Останніх – це «контрольний мій патрон»,
Й забудем все, немов жахливий сон.
Закінчуй «цирк» для натовпу роззяв,
Щоб ти до ранку сил нових набрав:
Не в смерті вихід. Вихід в боротьбі!
…Я Ангелом приставлений тобі.
7.11.13
