ІІІ
Смеркається, і в небі темно-синім,
Там, де недавно храм Єрусалимський
Сіяв переді мною величчю всією,
Лиш дві зорі в мереживі гілок.
І сніг летить аж звідкілясь не зверху,
А наче піднімається з землі,
Такий лінивий, ласкавий, спокійний...
І незвичайною була прогулянка в той день.
Коли я вийшла, осліпив мене
Прозорий відблиск на речах і лицях -
Неначе скрізь там пелюстки лежали
Рожево-жовтих звабливих троянд,
Їх назву я давно забула.
Повітря там сухе, морозне, тихе
Так бережно відносилось до звуків,
Що марилось мені: мовчання не буває.
А на містку, крізь поручні іржаві
Просовуючи руки в рукавичках,
Кидали діти хліб качкам пістрявим,
Що плавали у крижаній воді.
І я подумала: не може бути,
Невже забуду все це я.
Якщо ж мені дорога дальня буде,
То ось вантаж легкий, котрий мені під силу
З собою взяти, щоби в старості і в хворі,
І може статись, що убога я згадаю,
Цей буйний захід сонця, повноту
Душевних сил, життя мого чарівність.
А.Ахматова 1916 *ANNO DOMINI*
Смеркается, и в небе темно-синем,
Где так недавно храм Ерусалимский
Таинственным сиял великолепьем,
Лишь две звезды над путаницей веток,
И снег летит откуда-то не сверху,
А словно подымается с земли,
Ленивый ласковый и осторожный.
Мне странною в тот день была прогулка.
Когда я вышла, ослепил меня
Прозрачный отблеск на вещах и лицах,
Как будто всюду лепестки лежали
Тех желто-розовых некрупных роз,
Название которых я забыла.
Безветренный, сухой, морозный воздух
Так каждый звук лелеял и хранил,
Что мнилось мне: молчанья не бывает.
И на мосту, сквозь ржавые перила
Просовывая руки в рукавичках,
Кормили дети пестрых жадных уток,
Что кувыркались в проруби чернильной.
И я подумала: не может быть,
Чтоб я когда нибудь забыла это.
И если трудный путь мне предстоит,
Вот легкий груз, который мне под силу
С собою взять, чтоб в старости, в болезни,
Быть может, в нищете - припоминать
Закат неистовый, и полноту
Душевных сил, и прелесть милой жизни.
дякую 
Переклад прекрасний,як і в оригіналі 
дякую
