І накотила знов хвиля, і зупинився годинник,
І невідомо нам, як для нас той світ новий виник.
І впа́дуть стіни між нами, і на цих ось руїнах
Ми побудуємо дім і вдвох потонемо в винах.
Ми замуруємо двері, бо нам ніхто непотрібен,
Затоплять ріки міста: у тому ти будеш винен,
І поряд ляже тінь ночі, та не закінчиться день,
Разом з тобою напишем цілу книгу пісень.
І без тонких почуттів рвемо́ ми все на шматки:
Усе,що було до нас, усе, що буде завжди,
І я стріляю впритул у все, що нам заважає
Залишитись тільки вдвох там, де ніхто нас не знає.
