Я зранку був назовні
І курив.
Тужливо стало, промайнуло літо,
Воно пройшло, принесло замість себе
Холодні пальці, зливу, вітер, сіре небо.
Бабуся посварила: "Не смітіть,
І кидайте хутчіше, то сметрельно."
Її послухався і затушив ретельно.
Задумався над тим, чим я живу:
По перше, що тобою марю безперервно,
А ще я п'ю, і їм, і сплю.
Зітхнув.
Холодна осінь кисень в пар перетворила,
Я запалив нову.
Мені так стало лячно на душі,
З того, що не зі мною моя мила,
З того, що серед темряви вона
Мене осиротілого лишила.
Так важко було йти, мені чимдуж боліло.
Та я ішов,
Спираючись на те, що тіло
Все витерпить,- лиш треба захотіти.
Знайти причину і ступати сміло,
Навіщось знову думати, любити, жити...
