вільно падає в гору
по тихих посмішках вулиць
в розбитих дорогах бардюр
життя
по вітах лляного волосся
стікає медовим хмелем
і котиться в низ у небо
до пекла
і тЕбе
секундами ховати каміння, час вийшов його збирати
літати ядром у землі
поспіши
вода вже в'яне
й не б'ють з підземелля ключі
тримати думками так легко
піймати за кінчики вітру его
твоє і моє
поспіши
мовчить вже трава по зимі
я море в тобі
якшо полетіти містом
і уламками кинутись з мОсту
то небо ділиться навпіл
і тихо тріпоче вода
я океаном по венах
я тиша земна
я життя
