Життя буденних мрій, осмислене життя!
Як вірно то вело мене у лабіринтах долі,
Де праця, сміх, любов, святкових днів доволі,
І звісно, поруч смерть, могили небуття.
Я всупереч тобі покинув рідний край,
Пішов у гомін міст, де гроші й насолоди,
Наркозалежним став, скурив «кальян свободи»,
Сприйняв розпусту й ВІЛ… За це, життя, карай!
Фінал був гра-мажор. Та карта вся не вмасті.
Невдачі збили слід, за гріх спокус плачу.
У дім біда прийшла, хвороби і нещастя.
Життя, моє життя! Твій гордий клич почув.
Вертаюся у степ, до Віри, в храм Причастя.
Схилюся до хрестів, сповідаюсь в парчу…
*(лат. credo — верю, верую)
