Дорога котиться роз'ятреною раною.
А запитання,мов ордени колись поранених,
колють груди в передчутті
відсутності завершень.
Місто лежить стомленим та насичем звіром:
Багатьох з'їло, багатьох роз'єднало.
День спаковує валізи, ніч вдягає
Недбалого плаща(її й так люблять).
Найтривкіша любов - післясмак
Терпких вуст, наповнених величчю змісту.
Я ж люблю тебе хвилююче, велично, боязко
І надто тривало.
Чується мені, що ти проросла духовним
Органом до тіла моєї душі.
