Із сонцем встав я на балконі,
Із кавою в руці дививсь,
Як тануть тут останні зорі,
Де я ще вчора народивсь.
Як тихо навкруги, як страшно!
Пронизуючий холод надвечір
Забрав тепло – тепер вже важко
Зігрітись ізрання. Мов звір
Ти відшукаєш подих півдня,
Немов зчарований, підеш.
Якби ще знав, куди ти вийдеш,
Тоді б дізнавсь, кого знайдеш.
Якби добро – те, щО ти твориш
Тобі б вернулось – хоч шматок -
Ти зрозумів би, що ти входиш
У круг дитячих казочок.
Чи добрий дядько, а чи звір -
Це все, завжди, одне й те сАме.
Зробивши вибір, ти довір
Свою недолю в руки мами.
Зігріють ласкою, любов’ю
Своє дитя десниці літ,
І захистять, напоять кров’ю
Піднімуть з бруду, витруть піт.
А потім якось скажуть: «Сину,
Ти вже дорослий – мабуть, час
Нам попрощатися. Дитину
Пора свою вже показать для нас…»
І підеш ти в тропу далеку,
Забудеш про любов і гнів,
Ти створиш власную легенду -
І понесуть поміж віків
Історії про справжній подвиг,
МолвУ про силу заведуть
Домашнім станеш ти героєм,
А від чужинця – лише лють.
І не прославлять, бо бояться
Могутності твоєї, страшних сил,
Що ними натворив ти задля слави
ПравЕдних і хороших діл.
