Зимовий синдром нестачі тепла.
Білим кольором існування душі.
Зимовий синдром нудного життя,
Що зливається з забарвленням стін.
Кульмінацією небесного світила,
Коли проходить крізь меридіан
Небесний, моя незбагненна мрія -
Життя надати написаним словам.
І сніг в обличчя, як всім людям,
Не озираючись, нести надію...
Донести, а далі сподіватись буду
Що є мені з ким розділити цю подію.
Ти, мабуть, думаєш що я сліпа,
Коли краси зимової не помічаю.
Та це лише синдром мого життя -
Боятись холоду, коли тепла шукаю...
Гарячий чай так швидко стине,
Меланхолічний стан натхнення.
Ідей моїх зображення первинне,
На білім фоні сьогодення...
Я відчуваю, потайки, тебе.
Хоч знаю - так не відігріти душу.
Я знаю, що зима мине,
Та якось пережити її мушу...
Натхнення полягає в свідомості
Розуміння законів творчості.
Я абстрагуюсь від такого творіння,
Я абстрагуюсь в самотності.
А пальці мерзнуть від холоду.
Сьогодні достатньо морозно.
Зимовий синдром творчості -
Не зважати на закляклу свободу.
Такий вечір, що тягнеться вічність,
Коли пишеш називаючи душу зимою.
Така собі, явна вже, періодичність
Залякувати себе самою собою...
