Просто, коли йдеш, ступні розхитуються,
пришвидшуються в такт ногам.
Коли мрієш, то найчастіше про неможливе.
Наприклад, стати винахідником такої штуковини,
яка б запам'ятовувала твій голос.
Ось уяви: ти читаєш мені вірші,
я натискаю на кнопку, і твої слова стають фонограмою,
що стікає по стінках кори мозків усіх інстанцій.
Знаєш, якщо б ти була записом,
я б слухав тебе на світанні,
прослуховував би після обіду і ввечері,
і весною, і в час, коли піснею цвітуть соловейки,
ніби конвалії в серпневих житах.
Ти читала би вірші Міцкевича,
сміялася,
заплітала б волосся у хвости різних тварин,
з копитами і плавниками.
Жаль, що моя штуковина
не зафіксує усіх твоїх трюків із зачіскою.
Жаль, що мрії такі нездійсненні,
що ідеї настільки зрадливі.
Вони, як повії, ходять від сну до сну.
Через їхню непевність генії й дурні думають однаково.
