Каланчак
Люблю свою маленьку Батьківщину,
Свій миловидний і затишний край-
Мій Каланчак,
Мій рідний і єдиний,
І милий серцю із дитинства край!
Люблю тополі, вишні у садочках,
Люблю повітря після літніх злив,
Люблю свою
срібно-блакитну річку.
Колись про край цей Геродот писав.
Вже більше двохсот років Каланчак
Існує, розвивається, радіє.
Це край степів, це скіфський край,
Це край хлібів,
Де сонце південь гріє.
Історія могутня у села:
Тут козаки походи в Крим робили.
Тут через річку
Гіпакіріс-Каланчак
Возили сіль по неньці-Україні.
А прадіди, що тут колись жили,
Турбаївці,і з Миргорода люди,
Любили працю, волелюбними були.
Простори Таврії перетворили в чудо.
Тут, загартовані вітрами із степів,
Південним сонцем лагідно зігріті.
Невтомно зрощують красу ланів
Сини,
турбаївців таврійських діти.
Гостинно,з щирістю і хлібом у руках,
Вже довго, з покоління, в покоління,
Запрошує до себе Каланчак
Людей всіх націй – рід творить з коріння.
