Важкі опускаються хмари
Так низько над нами пливуть,
Закрили собою Стожари
І спати ніяк не дають.
А може, то думи посіли,
В душі неспокійній моїй,
Розвіяти ще не зуміли
Сумних і далеких подій ...
А серце миритись не хоче,
У синю полинуло даль,
І птахом злетіти вже хоче,
Та крил я не маю, а жаль.
Я б землю навіки покинув,
У небі летіти – не йти
І в інші світи б я полинув,
Щоб правду там, щиру знайти.
Бо може десь-там за світами,
В далеких - далеких зірках
Спілкуються справді, з богами
І правду тримають в руках.
Не знаю, чи правда приснилася,
А може це хтось підказав,
Моя голова прояснилася
І відповідь раптом узнав.
Буває, що правда колюча,
А іноді “правда” – брехня,
І правда буває болюча -
У неї високе звання.
Та іноді правда нам шкодить,
А іноді правда ще спить,
Чи може світами десь бродить,
Щоб людям спокійно не жить.
Ти правду ніде не сховаєш,
Хоч скільки її не ховай,
Коли ти про це пам’ятаєш,
То марно вже часу не гай.
Ця відповідь хай налякає
Хто правду далеко сховав,
Бо він, навіть, гадки не має,
Що кривду повсюди саджав.
І кривда Землею крокує,
Озлоблює душі людей,
А правда мовчить і сумує,
Не в змозі розправить плечей.
Прожити обманом, хто мріяв
І правду від інших ховав,
Він кривду для себе посіяв,
Плодів лише ще не зібрав.
04. 02. 2003 р.
ID:
3340
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 06.07.2004 19:11:20
© дата внесення змiн: 06.07.2004 19:11:20
автор: Persey
Вкажіть причину вашої скарги
|
