Батькове подвір`я в своїх мріях бачу,
Тихенько сяду та гірко заплачу,
Вже не повернути того, що було,
Води з того часу багато втекло.
Як було приємно проснутись раненько,
Знати, що на кухні клопочеться ненька,
А на подвір`ї тато щось собі майструє,
Стук його сокири кожен в кутку чує.
Чути дзвін на лузі коси погострили,
Трави, мов шовкові, в покоси вложили,
Череда у поле тихо вирушає,
На сніданок мама нас усіх скликає.
Усі біля столу сідаємо гарненько,
Того не забути моя люба, ненько,
Та роки летіли усе за роками,
Немає на світі уже тата, мами.
Буваю в селі я в татковій оселі,
Та чомусь світанки сумні, невеселі,
Хата невесела, вікна зажурились,
Нема того сміху, як ми веселились.
Стою та дивлюся я усе те бачу,
Покотились сльози, чому знову плачу?
Простіть тату, мамо, може завинили,
Ми вас шанували і щиро любили.
А тепер у Бога стою та благаю,
Більшого для себе щастя не бажаю,
Щоб люди шанували, шанували діти,
Літа мої будуть марно не прожиті.
ID:
331641
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.04.2012 21:02:28
© дата внесення змiн: 19.04.2012 21:02:28
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|