Летять літа,
Летять, не озирнуться,
Все що було – лишилось на словах.
Години спокою – об білі стіни б’ються,
Моє життя з роками утамувало страх.
Я не боюся смерті,
Хоч знаю, що є горе,
Тривожить спомином усі булі думки,
До мого серця – суцільні коридори,
Не знають входу і мої рядки.
Я інвалід в житті,
Моя душевність – хвора,
Хоч ніби ще прожив так мало літ,
Проте давно відчув всю неприємність болю,
Й не знаю що є «совість», чи то «стид».
Ножем у груди –
Від тих, у кого вірив,
Дістала повністю необізнаність та тупість,
Самотність я насправді полюбив,
Бо людям нецікава істина та мудрість.
І різкість ця,
Вона немов бурани,
При ній я змінюю буденність на очах,
Моя наївність – важить океани,
Забув я спокій у своїх літах.
