Вітер
нас захоче, нас не зможе розвести..
Південь
відбиває твої очі, твої зорі, твої дні..
І не забутися винними сль́озами,
Нас об'єднали зимові сади,
Ми не зречемося спільного золота,
Вперед, моя птахо, сміливо лети!
Зорі
тихо згаснуть і залишать нас одних..
Може
зміни й будуть і все зникне, та залишимось лиш ми..
Бо не заповнена вічність же оловом,
Птахи летять лише до весни,
І не буде нам більше холодно,
Змерзлі розіб'ються тільки шипи!
Страх уже мій мертвий, у степній могилі,
Ставлю дикі квіти, цій померлій силі,
І тепер без неї ми підем додому,
Свій збудуєм замок, як відчуєм втому.
Скажеш, якщо буде боляче чи гірко,
Я ж візьму в обійми, не відпущу, зірко!
І одної миті ми здіймемось в небо,
Пару спільних крил - більше нам не треба!
Місяць,
він назве все наше щастя чудом..
Тихо,
стане раптом у кімнаті й зі світанком ми заснем..
