Зірки не родяться просто так…
Зірки тільки падають. Зриваються та зі дзвоном, скреготом розбиваються об землю, чи об блискучу гладь водяних дзеркал. Уламки зірок часто розлітаються і губляться. Такий уламок може стати талісманом. Якщо його знайти.
Хтось колись сказав, що зірки - то вогняні кулі газу? Дурня, дурними же озвучена. Повір, в них не так багато вогню, і ще менше газу. Але вони таки вміють гріти і вміють світитись. Не для всіх звичайно, зоряні ночі також бувають холодними, але для тих, хто не побоїться взяти її у руки, зірка може бути чудовою знахідкою. Бо зірки надійно вбирають у себе отой жар і бліде мерехтливе світло, при якому вони родяться, усе те натхнення та старанність, ввесь блиск ударів і гучний металевий дзвін. Бо вони родяться чітко і по календарю, для конкретної мети. З конкретною зав’язкою.
Зорі легкі. Їх легко тримати в руці. Лише не легко втримати.
Вони по вінця наповнені небом. Тільки не тим небом, що куполом висить над головами, а справжнім, живим небом. Цілком твердим, котре стійко пахне зоряним пилом. Хоча насправді то навіть навпаки.
Зорі наповнені дзвоном. Адже вони не суцільні і не гладенькі, а вкриті блискучим металевим пір’ям. Це безцінні витвори мистетства, в яких кожна пір’їна вручну викувана, вигнута, вирізьблена і покрита абсолютно унікальним орнаментом. Кожна частинка зірки окремо вироблена і ідеально підігнана. Кожна її частина пам’ятає тепло рук. Бо тільки так зорі можуть літати.
Зорі не родяться будь-де. Вони наскрізь просочені жаром печі та пружним світлом Майстерні, яке вони випромінюють до кінця свого зоряного життя. Шиплячі газові лампи проникають в середину тіл і це єдиний газ, котрий заставляє їх сяяти, обігрівати, манити до себе в темряві чорних ночей. І видно їх не завжди через густу сіру пилюку, якою вкрита дерев’яна підлога Майстерні, що забиває блиск металу та робить їх холодними, матовими і колючими. Не всі ж знають, що вона запросто здувається. Але так бажає Майстер...
Ти правильно зробила, коли зловила зорю. Так, з нею буває дивно, але поганого вона не принесе. Максимум – вона може просто розсипатися чи розбитись. Ти ж будеш обережна?
Хтось боїться такого світла. Вони нищать зорі. Просто влучно збивають їх камінцями з рогаток. Їм не потрібне зоряне світло, вони задовольняються звичайним мерехтінням… Ось, бачиш цю свічку? Задуй її. Ти задуєш так свою зорю? Це буде складно. Подумай над цим. Бо ті, котрі збивають зорі, люблять задувати свої свічки. Запалив, погрівся, зробив своє діло і пуффф.. світла немає. Зручно і легко. А коли свічка закінчилась, чи зламалась в кишені – просто викинув її і взяв наступну.
Інші же пускають слину від чудесного мерехтіння зірок, думають, що вони із золота, обворожуються, як скарбами Ельдорадо. Такі невігласи дотягуються до зірок, лапають їх і не втримують. Не одна зоря так була розтрощена необережністю. Вони призначені не для всіх.
Ти правильно зробила, що зловила зірку. І вона це знає.
Колись Майстер робив багато зірок. І кожній він добре пояснював, що вона повинна робити. Ніч тоді була блискучою, неба було багато і зірки вірили людям. Тепер Майстер старий. Його руки поморщені і тремтливі. Його молот може невдовзі затихнути. І ніхто не буде співати панахиду. Думаєш хтось помітить відсутність зір?
Зорі не родяться просто так. І не родитимуться. Але зорі падають.
