Вітер відносить волосся, мов зілля,
І котиться віз поміж зорей униз,
Колосся летить, вплітається в гілля,
Та падає пір'я додолу у хмиз;
По ріллю тому, мов вугіль горілий,
Де Шива проходив у танці вогню,
Насінням лишав позаду знак білий,
Квітами зріс до неба в весну..
Брахмани вростають тюльпанами в ніч,
Між кшатріїв терен, обвитий навколо,
Звівають кульбаби вайшіїв до пліч
Того Шиви. То шудрів окови.
То колесо неба, хмарами вкуте,
В шляху незрушне, як варна священна,
У намір давній навіки обуте,
Мов Сонце.. Мов башта південна.
