І знов мете, і знову замітає
хурделиця мої мости до тебе,
і з кожнем днем сильніше засинає,
те чому спать зовсім не треба.
І вже покритий снігом слід твій
лиш іній гарно так обрамлює буденність,
пухнастий, чарівний і синій-синій,
усім кричить, що ти - моя залежність.
Кричать і хмари, й оце сіре небо,
щоб ти почув, щоб озирнувся знов,
ти як наркотик, ти моя потреба,
мій найсолодший, мій реальний сон.
Я вірю в долю, а вона тебе поверне,
( ще не такі стояли на краю )
заглянь у душу свою скверну,
я вже карбую там:"Тебе люблю"...
