|
Вона боялась жити серед звірів
Серед сумних помилок, серед прямих ефірів.
І кожен крок наступний, як ніж у ногу,
Вона боялась відчувати присмаки тривоги.
Признаки підмоги здавались незначними,
І на душі тягар, без батька дві дитини.
Одне у дитсадок, а інше зовсім немовля,
Робота, дім, сім’я, робота, дім, сім’я.
Проходили літа, і пролітали зими
Вона була сама тоді, сказала: «Буду й нині».
Дітей не дам в обіду, вітчима не треба їм,
Вже скоро й старший приведе невістку в дім.
Привів, прийшла красуня в обійстя,
А кіт уже почув не те, їй сукні обістяв.
Вона ні їсти не варити, ні хазяйнувати,
Ні прасувати, ні роботи, ні прясти, ні прати.
Якесь таке не путьове, одне і друге здибались,
А ще є менший, Артьом, спортсмен, футболіст.
Надію мати на нього весь час собі покладає,
Вона не знає, що її та її сина чекає.
В якусь компанію потрапив, а там наркомани,
Почав із дому тягнути прикраси, золото, і money.
Жаль маму, жаль сина, жаль усіх,
Вона жаліла, що сама! Життя крізь жалюзі.
Мораль цього вірша: не завжди буде, як хочеш,
Ти прагнеш щастя їм щодня і щоночі.
Коли вони малі, ти бачиш ясні очі синів,
Коли вони великі – то неначе звірі.
ID:
304408
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 05.01.2012 13:56:35
© дата внесення змiн: 05.01.2012 13:56:35
автор: I-ney
Вкажіть причину вашої скарги
|