Поглянь, там за пагорбом поле квітуче,
Де зіграємо в покер зі сходами сонця
На наші життя,
Ну а як же, коли там завівсь велетенський собака,
Якого тобі не здолати.
Собака міцніший за гори та кручі,
Сильніший за місто і села,
Йому слина стікає в’язка на важке підборіддя.
Дивись, там ліси за горою,
Птахи, декламуючи Пауля Целана,
Викидують яйця з гніздець та й на пагорб,
Де квіти померли від нашої крові у полі,
Атож, бо у ньому собака,
Пекельне зле дiдько, якого тобі не здолати.
Собака ще більший за дуб в Запоріжжі,
Міцніший за біль та за розпач,
Й від подиху з пащі здихають зайці на некошених нивах.
А ще за лісами-горами є біле, мов очі сліпого,
Безкрайнє, як одяг товстого,
Засолене рибою море.
За ним, як ти знаєш – гора і ліси,
Де птахи, декламуючи вірші Целана,
Вдавились зерном, що на пагорбі хтось залишив,
Отруївши, для звірів із поля,
Яких ще не бачили квіти,
Еге ж, бо стоптав їх жахливий собака,
Якого тобі не здолати...
