Мереживом прикриті пальчики світанку
Торкаються складних і вічних тем…
На гойдалках старих розхитуються замки
З пелюсток білих і рожевих хризантем…
Так захотілось закричати,
Щоб навіть вітер поламав кістки об мій старий паркан,
Щоб дах знесло, мов фетру шмат,
Щоб луснули цибулинки пихатих ліхтарів!!!
Щоб, десь,
Десь там далеко,
Там де ти, повисло марево яскраве і чарівне!
Заслало вікна тобі й зір.
Мої слова,
мов альпіністи здерлись вгору.
Об виступи підступні й неприступні
збивали в кров тоненьку шкіру на білих і тендітних кісточках,
загупотіли у мембрани барабанні,
смикнули нерв, мов мотузок дзвінка…
І ти почув,
Як я тебе кохаю!
Заскавучить тролейбус, мацаючи простір
Сумним вологим писком роздираючи туман…
Пелюстки хризантем насипали у зошит
Осінній сон, жовтневу казку, романтичний ман…
10.10.2011р.
Віточко, в мене таке відчуття - що це вірш-сповідь а може це всі вірші - сповіді, і тому я зараз навіть не знаю, що таке відчув після вірша...
Словом, красиво, зачепило
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я навіть відчула твій погляд, проникливий, дивишся прямо в середину мене , в душу...Аж знічуюсь... ДЯКУЮ!!!