Мереживом прикриті пальчики світанку
Торкаються складних і вічних тем…
На гойдалках старих розхитуються замки
З пелюсток білих і рожевих хризантем…
Так захотілось закричати,
Щоб навіть вітер поламав кістки об мій старий паркан,
Щоб дах знесло, мов фетру шмат,
Щоб луснули цибулинки пихатих ліхтарів!!!
Щоб, десь,
Десь там далеко,
Там де ти, повисло марево яскраве і чарівне!
Заслало вікна тобі й зір.
Мої слова,
мов альпіністи здерлись вгору.
Об виступи підступні й неприступні
збивали в кров тоненьку шкіру на білих і тендітних кісточках,
загупотіли у мембрани барабанні,
смикнули нерв, мов мотузок дзвінка…
І ти почув,
Як я тебе кохаю!
Заскавучить тролейбус, мацаючи простір
Сумним вологим писком роздираючи туман…
Пелюстки хризантем насипали у зошит
Осінній сон, жовтневу казку, романтичний ман…
10.10.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2011
автор: gala.vita