Суне ніч, човпе вздовж циферблата,
Немов садком розгулює сновида.
Наміряла собі сувоїв різнотрав’я,
Щоб шити надзвичайно чарівну хламиду.
Просторий одяг і простий багатший
За всі на світі вишукані сукні,
Там скільки згадок диха й ароматів…
І ніжність серпня, й твої руки…
Сріблясті павучачі ниточки …
Сплітаються кумедно у тканині
Малюючи усмішок квіточки
та оберегів стежечки ледь видні...
А далі...
Бігти і робити що хочу!
У своєму просторі,
Віддаватись свавіллю очей, маренню сивих туманів,
Поривчатому урочистому диханню…
Слухати мантри пекучої магми крові
У скронях і грудях…
брати до рук бубоніння шаманського космосу,
просоченого димами кочових племен,
любовним дурманом жаги
І бігти на край світу…
І захоплено твоєю красою волати!
І окрім цієї житньої сорочки не мати нічого,
Нічого простішого і природнішого, ніж дотики світла.
Ніж торки дрібних лоскотних пальців ромашок,
Та чарівних звабливих щічок конюшини…
Спини мене собою.
Вустами, плечима, поглядом…
Любощами…
Суне втомлено ніч уздовж циферблата,
Немов садком розгулює сновида….
Намряла собі сувоїв різнотрав’я,
Щоб шити чарівну просту хламиду.
19.08.2011р.