Твоє фото зустрів випадково
І умить все відразу згадалось.
Вмить згадалась усмішка казкова
(як же ніжно ти завжди всміхалась!),
Я згадав твої лагідні очі,
Загадковий, проникливий погляд….
І забув я про те, чого хочу
І про те, що ти зараз не поряд.
Ти не поряд, ти дуже далеко,
І у цьому моя лиш провина.
Через це мені зараз не легко,
Розриваюся я на частини…
Ти мене не пробачиш, напевно,
Та й не маю такого я права.
І цей віршик я пишу даремно
Він для тебе, мабуть, не цікавий.
Ти давно вже про мене й забула.
Ну звичайно, а як же інакше?
Я для тебе всього лиш минуле,
А мені з кожним днем усе важче.
І нехай. Маю те, що посіяв,
Але ж хочеться так мати більше!
Та нічого уже я не вдію,
Лиш писатиму ці дурні вірші.
А ти їх не захочеш читати,
Не потрібні вони тобі зовсім,
І на мене тобі наплювати,
А я мрію про тебе і досі.
