Ти нагадала мені систему,
яку я згодом назвав SYSTEMою.
Саме ту, де з тулуба людини
виростає друга голова
і, схиляючись чи то від сміху,
чи то від болю,
обидві голови б*ються лобами
або завмирають у НАДлюбовному поцілунку.
SYSTEMою, де діти,
помиляючись словом у реченні,
вирощують нігті на городах,
де росіянин роззлючено плює
собі під ноги,
коли чує, що я назвав "городом"
не місто, а землю.
SYSTEMу, в якій відображення в дзеркалі
вітер турбує так само,
як і те, що у воді.
Де серця розбиваються так,
як і лід навесні.
SYSTEMа-сценарій,
де будь-які думки
не відбуваються просто так,
де існує значно менше розуму,
ніж прийнято вважати.
SYSTEMу твою і мою,
яка є нашим персональним Богом
і навіть помилки там - заплановані.
оцей чось
