Після війни у театрі за рогом антракт,
Я споглядаю за тим як ховається ящір в кущі,
Доки збігає повільно украдений час
Хвіст одірваний росте у мене на очах.
Після війни кров парує на вулицях ще,
Спалах об камінь, повільно потроху курю,
Ящірка гріє поранене мертве плече,
Сонце лиш світить так само як війни тому.
Квіти розходяться світом, мов кола на тихій воді,
Що їх назвали мерці пилом тої війни,
І у людей, і в дерев наче спільне щось є
З тими малюнками списом на стінах печер.
Розквіт землі, як години чи тиждень тому,
Через убивства (за що?) не спинявсь існувать,
Я розглядав іще ящірки сонної хвіст,
Все як завжди тільки кілька секунд як скінчилась війна.
Хмари пливуть як пливли й труп солдата в ставку,
Все йому так як було, та немає війни,
Хвилі несуть його сон, ходить шкірою дощ,
Вічний так само, як раки у лівій шоці.
Як би то знав той солдат куди він іде,
То вже не був би насправді чужинський Берлін,
Чи Візантія стара, чи французьке містечко мале,
Він не ходив би у те ніщо інше як темний ставок.