Було тоді на Україні страшне лихо…
Влада радянська всіх людей вбивала,
І нас знищити вона хотіла тихо,
Так, щоб жодна душа про це не знала…
Страшні є тії вспоминання,
Про те, - як голодом людей морили,
Це було жорстоке катування,
От що з українцями робили…
Голод тоді на Україні панував,
Хоч літо було досить таки врожайне,-
Про це свідок не один розповідав…
Це знищення людей було негайне…
Не було чим кормить оту дитинку,
Бо не було що їсти тій малечі дать, -
Солдати ж бо забрали все з будинку,
Безжалісні такі…на все було їм наплювать…
Сталін злий немов біс в ньому біситься,
Начхать йому на те, - що мільйони душ вмирають…
Радянська влада з того тільки тішиться….
Навіть тих хто ще дише до мерців кидають….
Страх охоплює усю країну,
Немає де від голоду сховатись,
Смерть перетворює життя в руїну,
Пізно вже…уже не врятуватись….
Вмирає масово народ,
Бо не витримує такої муки,
Морить їх страшний той голод,
Й вмирають гризучи свої руки…
Глузд у матерів вже зовсім їде, -
Це все не жарти і не сміх,
Їм бідним дітись уже ніде,
Й потайком їдять дітей своїх….
А в час цей усе зерно
На продаж за кордон вивозять,
Їм байдуже, їм все одно,
Що люди бідні їсти просять….
Україна ніколи не забуде теє лихо,
Яке спіткало страждальний наш народ,
За допомогою якого людей вбивали тихо,
Сприяв їм цьому штучний голод…
Минуло років вже немало,
Від жахливих тих подій,
Нарешті жити краще стало…
Але це все залишилось на совісті чиїй…
Автор : Назар Гузій 07.02.11 (с)
