Так несподівно влетів в кімнату вітер.
У голові думки перекрутив,
Розкидав аркуші зі скупченнями літер,
Зібрання слів на волю відпустив.
У шибку грюкнув, якось наче ненароком.
Та вже забрав мій спокій у полон.
Пройшов повз мене, зачепивши злегка боком,
Торкнувсь волосся й вийшов на балкон.
Повівся дивно, на мій погляд, навіть дуже,
Немов зі мною в піжмурки пограв.
Я здогадалась, інший намір мав ти, друже, -
Несміло так до мене загравав.
Ударив в струни заспокоєного серця, -
Пробігла кров аж кільканадцять кіл.
...Це хто ж так чемно відхилив балконні дверці
Й кладе пелюстку на письмовий стіл?