На емоціях світ..ми живемо, бо в серці вогонь.
І допоки не згас – в нас є сили боротися з часом..
Ми до сонця прийшли, щоб напитися з теплих долонь
Еліксиру терпіння і мудрості бути незгасним.
Ми до сонця прийшли, щоб побачити наново світ,
Щоб торкнулося втомлених вій променисте світання,
Щоб розбився, розтанув у безмірах світла той лід -
З недосяжних вершин гордовитого серця зітхання.
Наша заздрість вбиває квітучі простори душі,
І втрачання хвилин перемогу дає порожнечі..
І банально, з надривом ридають холодні дощі,
Бо ми вкотре від себе плануємо зрадницьку втечу.
Та бувають моменти, коли твого серця струна
Грає вірну мелодію – чисту, тонку і без фальші,
І до серця, що любиш, летить промениста луна,
І те серце, що любить, її не забуде ні за що.
На задвірках життя, де стихають всі грози гучні,
Де немає змагань, хизувань у нещирому слові,
Пишуть ніжні серця свої світлі і сонячні дні,
Їхня повість проста, бо наповнена світлом любові.
