Ну ось і закінчується 45-ий день осені, а на душі якось сумно… Заварюю каву, та починаю шукати першопричини свого неспокою, першопричини того, що заважає мислити, жити, навчатися, радіти. Чомусь першим, хто приходить на аромат кави, це людина. Дійсно, все що з нами відбувається у певній мірі залежить від соціуму, від тих людей з якими ми спілкуємося, від людей з якими ми намагаємося спілкуватися, від людей, спілкування з якими, на жаль, неможливе.
Ми так залежимо від спілкування, почуттів, переживань, та від усього того, чим наділила нас природа, можливо Бог, а може «зелені чоловічки», які привезли на нашу планету … нас. Нехай кожний вибирає те, що йому подобається, але щоб ми не обрали для себе, у щоб ми не вірили, чи вірили, все одно наші залежності нікуди не дінуться. І ось ми сидимо за кавою вже утрьох: я, узагальнений людський образ та його залежності. Що запитати у своїх незнайомих друзів? Краще увімкнути абстрактне мислення, уявити свій мозок банком, надіти собі бейджик з написом «Інсайдер» і нічого не питати…
Когось не вистачає. Мабуть того, хто сидить на роздоріжжях під вказівними знаками. Ну ось, до моєї нічної компанії приєднався вибір. Ми зустрічаємо його на кожному кроці, ми намагаємося робити його правильним, а помилившись, рахуємо «сумні» дні. От дивлюся на нього, а він якийсь нейтрально-троякий, тобто одночасно правильний, безглуздий та незроблений. Вибір…, хоча як іноді буває тяжко його зробити! От ти сидиш, малюєш олівцем коло-зигза-трик-вадрат, розмовляєш з нею/ним по телефону, а потім робиш вибір, і вже наступного дня на шпалерах закреслюєш сумні дні, так… , що не кажіть, а ми в’язні своїх мрій.
О, мрії! Як я міг про них забути!? Визнаю, вони найчарівніші гості на моїй «нараді звинувачених», завдяки їм ми можемо пережити безглуздий вибір, забути про залежності, мріяти про неї/нього, та насолоджуватися вигаданою компанією. Та не все так добре, як здається на перший погляд. Ми починаємо жити у своїх власних рожевих країнах, сумно… , страшно…
Страх також прийшов на каву, хоча його ніхто не кликав. Це у його стилі, приходити тоді, коли він зовсім непотрібний, та покидати нас, коли у ньому життєва необхідність. Така його природа, сутність, називайте так, як вам зручно. Він з нами, на виступах, екзаменах, знайомствах, всюди! Але боїться людини, яка стоїть на мосту та дивиться у воду, боїться піднятися на дах будинку, боїться теплої води та леза…
Кожен з нас має певні залежності, щоб їх задовольнити, нам необхідно постійно робити вибір, зробивши який, починаємо мріяти, що тепер все буде по-іншому, не так, як у всіх, а потім боїмося змін… Ми люди, ми маємо право помилятися, мріяти, боятися, бути залежними від надуманих чи існуючих факторів, але ми неодмінно повинні боротися за своє щастя та світле майбутнє. Крім цього всього у нас залишається право на щастя, радість, віру, надію, любов …
ID:
217883
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.10.2010 12:45:00
© дата внесення змiн: 24.10.2010 12:45:00
автор: zhe
Вкажіть причину вашої скарги
|
