Як спогади, душу картають,
Зрозуміти не дано мені.
А квиток що з кишені дістану,
Мов для мене неба ковток.
Він у розповідь, довгу полине,
Ті дива, що трапились тут.
Та на серці мому, лиш мліє,
Той день, що не дано забуть.
Як захочу я очі закрити.
Перед ними, той чар і краса.
Та сьогодні, не дано пожити.
В тих хвилинах, того життя.
А прокинувшись, знову любити.
Не дивитись на сльози, іти.
Перед себе, бачить зневіру,
Можливо щоб завтра, прийти!!!