Так щиро всміхались, як завжди.
І гарні казали слова.
І від обіцянок безмежних
Вже обертом йшла голова.
І руки на грудях хрестили,
Божились, молились, клялись,
Та все, що хотіли робили.
А краще-то буде колись?
Як душі свої зачорнили,
Як статком затьмарили ум,
То думають, що потопили
Й людей в чорноті своїх дум?
Не тонем, не тонемо, люде!
У вічних смерканнях ночей
І світло, і щастя ще буде,
Й проміння від щирих очей.
Ми з вами не прах і не стадо.
Ми – сила, ми – міць, ми – Народ.
З колін підведемося радо
І станем на захист чеснот!
Свої збережемо святині:
І мову, і храми, й пісні.
І буде все краще, ніж нині.
О, як би хотілось мені!